Моя методичка

Креативне навчання на уроках математики

Сучасному суспільству потрібна творча й активна особистість. Розвиток інноваційної особистості в контексті креативної освіти здійснюється завдя­ки втіленню в навчальний процес активних форм організації та проведення уроків математики. Учитель математики повинен не лише досконало знати предмет, але й мати «ключ» до свідомості й серця своїх вихованців. Таким «ключем» є різноманітні та цікаві способи і прийоми організації роботи учнів на уроці. Адже вибір способу побудови уроку з математики пов'язаний із формуванням умінь учнів спостерігати, аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, формулювати гіпотези, ставити запитання, висловлювати і відстоювати свої думки, оперувати навчальним матеріалом. Обов'язковими є також розвиток уваги, мислення, уяви, пам'яті учнів, виховання пізнавального інтересу, само­стійності у здобутті знань, плеканні моральних якостей, культури.

Для розвитку інноваційної особистості в контексті креативної освіти на уроках математики у школі створюються умови для повноцінного навчання учнів, проектування ними свого майбутнього життєвого шляху, враховуючи власні можливості, ставлячи перед собою завдання самовдосконалення, самовиховання, самоосвіти. При цьому особливого значення набуває здатність особис­тості до творчого нестандартного мислення, уміння ефективно вирішувати складні проблеми власної діяльності. Сьогодення вимагає від школи виховання творчої особистос­ті, здатної, на відміну від людини- виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Психологи констатують, що випускники шкіл, які приходять на вироб­ництво, не здатні самостійно вирі­шувати проблеми, мислять діалек­тично, системно, їм бракує творчої уяви, ініціативності, винахідливості. Вирішення зазначеної проблеми вимагає якісно нового під­ ходу до виховання молоді — орієнтації навчально- виховного процесу на розвиток творчих здібностей особистості. Здебільшого діти дошкільного віку охоче йдуть до школи та прагнуть навчатися. Але настає час, коли вони стикаються з труднощами, що призводить до зниження інтересу до навчання. Що ж може зму­сити школяра замислитися над певним математичним завданням, питанням, задачею? Лише інтерес до цього завдання. Примус у такому випадку лише пригнічуватиме, а не збуджуватиме розумову діяльність дитини. Тому вчителю потрібно шукати засоби та способи зацікавлення школярів математичними завданнями і використовувати їх на уроці.

Привернути увагу учнів можна різними способами: художнім оформленням класної кімнати, вступним словом учителя, демонстрацією міжпредметних зв'язків.

Одним із найперспективніших шляхів виховання активних, творчих учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне міс­це займають навчальні ігри. У дитячі роки гра — це основний вид діяльності. Без гри дітям нудно та нецікаво, адже вона дарує радість, задовольняє актуальні потреби, а ще — спрямована у майбутнє, бо під час ігор у дітей формуються та закріплюються вміння, здібності, необхідні у подальшому житті. Використання на уроках дидактичних ігор та ігрових моментів робить навчання цікавим, створює у дітей бадьорий, творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Ігрові дії на уроці математики, за допомогою яких розв'язуються певні завдання, підтримують і посилюють інтерес учнів до цього предмета. Під час гри в класі створюється доброзичлива атмосфера, бадьорий настрій, що пробуджує в учнів бажання вчитися. Плануючи урок, слід враховувати вік учнів та добирати ігри, які будуть їм цікаві та зрозумілі. Наведу приклади навчальних ігор.

«Індивідуальне лото»

Кожен учень отримує конверт з набором карток із завданнями та карткою з правильними відповідями. На дошці прикріплено таблицю відповідей. Учні розв'язують приклади і прикріплюють їх зворотнім боком на таблицю. Якщо всі приклади розв'язані правильно, то утворюється малюнок — один з улюблених казкових героїв. Розв'язуючи такі завдання, учні відчувають задоволення, у них виникає бажання працювати. Вдома вони складають своє лото і здають його на перевірку. Таким чином, діти закріплюють свої знання й уміння з теми, роз­вивають логічне мислення.

«Зачаровані приклади»

Учні отримують завдання і, правильно розв'язавши їх, знаходять слово-код. «Зачаровані при­ клади» можна розв'язувати під час вивчення тем як на уроках, так і в позаурочний час. Наприклад, завдання до теми «Додавання натуральних чисел».

 Завдання

 Учням, які швидше впоралися із завданнями, пропоную скласти із цих слів речення. Напри­клад: «Ніна в театрі бачила танок Буратіно», або «У театрі всі глядачі бачили танок Ніни і Буратіно». Домашнє завдання для учнів — скласти свої приклади, або оповідання, оформивши у вигляді творчих робіт. Розвивати творчі здібності учнів доцільно поступово і систематично, використовуючи різні форми організації навчального процесу, окрім традиційного уроку. Це можуть бути: урок-семінар, урок- практикум, урок-лекція, урок-казка, урок-подорож, урок-лабіринт, урок-конкурс, урок-гра. На своїх уроках інтерес учнів до вивчення математики підвищую, використовуючи історичні відомості, дидактичні ігри, нетрадиційні форми роботи, дбаю про те, щоб завдання були різноманітними, цікавими, захоплюючими. Моє кредо — зробити все, аби запалити вогник цікавості, пробудити інтерес до математики. Уміло дібрані запитання і завдання, оригінальні розв'язання задач різними способами, використання елементів історії поступово і непомітно залучають кожного учня до співпраці, активізують навчально-пізнавальну діяльність, спонукають до творчості.

На уроці необхідно створювати ситуації для роздумів, міркувань, досліджень, не заважати допитливості учнів, не перетворювати процес навчання на завантаження пам'яті великою кількістю правил, формул, термінів. Адже учень має навчитися розуміти, міркувати, пізнавати, порівнювати, аналізувати і робити висновки.

Тому, пояснюючи новий матеріал, потрыбно  використовувати власний досвід дитини як базу для здобуття знань. Науковці, зокрема Л. В. Пироженко та О. І. Пометун, виділяють три моделі навчання: активну, пасивну та інтерактивну. Процес навчання потребує напруженої розумової роботи учня та його активної участі в цьому процесі. Активна модель навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем, ставить запитання, що розвивають творче мислення, пробуджують у них інтерес і мотивацію, вчать самостійному мисленню та діям, творчому розвитку. Плануючи уроки, потрібно прагнути, щоб учням було цікаво, незалежно від складності та обсягу матеріалу та рівня їхніх знань. Поява інтересу до математики в учнів залежить від того, як вона викладається, наскільки уміло побудована навчальна робота. На кожному уроці необхідно забезпечити активність кожного учня. Це особливо важливо у підлітковому віці, коли ще формуються, а інколи визначаються постійні інтереси і нахили до певного предмета.

Саме в цей період необхідно розкрити захоплюючі  сторони математики. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується та чи інша задача, підтримують і посилюють інтерес учнів до вивчення предмета. Однак, використання ігрових ситуацій на уроці не означає оволодіння математикою «легко і щасливо». Легких шляхів у навчанні не буває. Але необхідно використовувати всі можливості для того, щоб діти вчилися із задоволенням і отримували задоволення від навчання. У своїй роботі використовую також інтерактивну модель навчання — спеціальну форму організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває себе успішним. Переваги інтерактивного методу вбачаю в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх учнів. За визначенням О. І. Пометун та Л. В. Пироженко інтерактивне навчання — це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Під час використання пасивної моделі навчання учень виступає у ролі пасивного слухача. Він повинен засвоїти і відтворити матеріал, отриманий від учителя, опрацьований у підручнику, тощо. За такої моделі використовуються методи, коли учні або дивляться, або слухають, або читають.

Дослідження сучасних психологів показують, що старшокласник може, читаючи, запам'ятати 10 % інформації, слухаючи — 26 %, розглядаючи — 50 %, обговорюючи — 70 %, самостійно опрацювавши — 80 %, спільно опрацювавши та обговоривши — 90 %, навчаючи інших — 95 %. Чим зумовлені такі результати? Для того щоб зрозуміти це, досить пригадати, як працює наш мозок. Мозок схожий на комп'ютер, а ми — його користувачі.

Щоб комп'ютер працював, його потрібно увімкнути. Так само потрібно «увімкнути» і мозок учня. Коли навчання пасивне — мозок не вмикається і не зберігає те, що було представлено. Вченими доведено, що однією з причин поганого засвоєння учнями почутого на уроці є темп, в якому учитель говорить, і ступінь сприйняття його мовлення. За високої концентрації уваги людина може сприйняти від 50 до 100 слів за хвилину, а це лише половина, того, що промовляється. Навіть коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу впродовж тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого чи навіть проблемну ситуацію, що не стосується уроку. Наукові дослідження доводять, що для того, щоб учні слухали і не думали про сторонні речі, вчителі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину, що неможливо. У середньому ж вони промовляють 100—200 слів, що в чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм стає нудно. Тому варто використовувати наочність, що збільшує запам'ятовування матеріалу на 14—38 %. Однак використання слухової та зорової пам'яті недостатнє для повноцінного засвоєння матеріалу. Понад 2000 років тому Конфуцій сказав:

«Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам 'ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.»

Ці три твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова китайського філософа, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання:

«Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам 'ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.»

Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

1. Робота в парах.

• Переваги: відводиться час обдумати завдання, обмінятися ідеями з партнером і лише потім озвучити думки перед класом.

Сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати і вести дискусію.

2. Ротаційні (змінювані) трійки.

Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

3. «Карусель».

Щоб організувати роботу, потрібно поставити стільці так, аби утворилися два кола: учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям.

Такий спосіб навчання ефективний для одночасного включення всіх учасників у активну роботу з різними партнерами для обговорення дискусійних питань.

4. Робота в малих групах.

Цей вид роботи варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного обговорення. Можна розподілити рольові обов'язки: спікер (головуючий), секретар, посередник, доповідач.

Залежно від мети та змісту навчання, можливі різні варіанти роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, пошук інформації, коло ідей.

5. «Акваріум».

Одна з груп сідає в центр класу, а інші — слухачі, на певній відстані. Група обговорює проблему, а решта уважно слухають, не втручаючись, а потім відбувається колективне обговорення.

Технології колективно-групового навчання

1. «Мікрофон».

Учні по черзі мають змогу відповісти на запитання, висловлюючи свою думку швидко.

2. Незакінчені речення.

Учні працюють з розгорнутими реченнями, наприклад: «На сьогоднішньому уроці для мене найбільш важливим відкриттям було...» або «Ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...». Така форма роботи дає можливість учням ґрунтовніше працювати над формою висловлювання власних ідей, порівнювати їх з іншими, що дає змогу подолати стереотипи, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

3. «Мозковий штурм».

Мета технології — зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

4. «Навчаючи — вчуся» («Кожен учить кожного», «Броунівський рух»).

Використовується така форма організації навчання під час вивчення блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Учні передають свої знання однокласникам. Вони отримують картки з інформацією, що стосується теми, ходять по класу й ознайомлюють інших зі своїми знаннями та думками.

5. «Ажурна пилка» («Мозаїка», «Джиг-со»).

Клас об'єнується у «домашні» та «експертні» групи. Кожен учень входить у кожну з них. Завдання для «домашніх» груп: аналіз та засвоєння наданої інформації з метою подальшого обговорення.

Потім створюються «експертні» групи, до яких входять по одному з представників «домашніх» груп. Повернувшись до «домашньої» групи, відбувається обговорення інформації, отриманої в «експертній» групі. В. О. Сухомлинський так визначав мету шкільного навчання: «розумові сили і здібності дитини мають постійно збагачуватися і розвиватися, а міцні знання вона матиме лише тоді, коли не залишатиметься на одному і тому самому рівні розумових сил і здібностей. Сьогодні дитина має бути розумнішою, ніж вона була вчора, — тільки за цієї умови у неї буде бажання вчитися, і вона матиме успіхи у навчанні». У своїй праці «Серце віддаю дітям» учений-педагог дає філософське осмислення процесу навчання і виховання дітей, творчого розвитку особистості. Він учить, що дитині треба давати змогу щодня відкривати для себе щось нове, відчувати радість сприйняття. Вправами, які пробуджують внутрішню енергію інтелекту, стимулюють гру розумових сил, є розв'язання задач на кмітливість та винахідливість.

          Щодо інформатики, то найчастіше на уроках можна використовувати такі креативні методи навчання:

Метод придумування — це спосіб створення невідомого учням раніш продукту за результатами їх певних розумових дій. Метод реалізується за допомогою таких прийомів:

а) заміщення якості одного об'єкта якостями іншого з метою створення нового об'єкта;

б) пошук властивостей об'єкта в іншому середовищі;

в) зміна елемента об'єкта, що вивчається, та опис властивостей нового об'єкта, який здобуто за результатами цієї зміни.

Такий метод зручно використовувати при вивченні теми Апаратна частина інформаційної системи.

Метод „Якби...”. Учням пропонується скласти опис та вивконати малюнок про те, що відбудеться, якщо, наприклад, деяких інструментів для малювання в графічному редакторі Paint не було б. Або були відсутні деяких команди в мові Паскаль. Виконання учнями подібних завдань не тільки розвиває їх здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти функції редактора, мови програмування, взаємозв'язок складових.

Метод „мозкового штурму” — це метод групового розв'язання  проблеми або метод комунікативної атаки (А. Ф. Осборн, СІЛА, 1937).

Основне завдання методу — збирання щонайбільшого числа ідей з результатами звільнення учасників обговорення від інерції мислення і стереотипів.

Характерними особливостями методу є:

• спрямованість на активізацію творчої думки учнів;

• використання засобів, які знижують критичність та самокритичність особистості (пряме інструктування та/або створення сприятливих умов для виховання співчуття, взаємопідтримки та схвалення), завдяки чому зростає її впевненість у собі;

• функціонування на засадах вільного, нічим не обмеженого генерування ідей у групі спеціально відібраних осіб („генераторів ідей”);

• магістральний шлях розвитку творчих здібностей учнів в умовах розкріпачення їх інтелектуальних можливостей за рахунок послаблення психологічних бар'єрів;

• зниження рівня самокритичності учнів і запобігання витісненню оригінальних ідей у підсвідомість як небезпечних;

• створення умов для появи нових ідей;

• сприяння появі почуття психологічної захищеності.

Метод пошуку альтернатив. Разом з дітьми прагнемо винайти найбільшу кількість різних рішень певної задачі. Пошук альтернатив може не дати результату, проте замість прийняття найбільш ймовірного варіанту виробляється звичка шукати інші можливості. З метою активізації пошуку альтернатив, висуваю учням обмеження – деяке фіксоване число альтернативних шляхів підходу до ситуації. У результаті можуть виникнути такі ситуації:

1)    з одного боку, учні шукають альтернативні рішення проблеми;

2)    з другого боку, вичерпавши ймовірні варіанти, вони намагаються досягти обмежень і при цьому вигадують штучні рішення, які іноді містять протиріччя.

Приклади:

1.     Гра «Пантоміма». Учень мімікою зображає модель об’єкту чи процесу. Учні класу вгадують завдання. Така гра активізує фантазію всього класу та є ефективною. Наприклад, зобразити процес друку на принтері, набір тексту на клавіатурі, тощо.

2.     Вправа «Пошук причин». Наприклад, принтер не друкує. Чому? Мишка не працює. Чому? Файл не відкривається. Чому?

3.     Вправа «Третій – зайвий». Що зайве: телефон, диск, монітор? 

Варіанти відповіді:

-         Диск    – не є електричним приладом;

-         Диск    – пристрій для збереження інформації;

-         Диск – слово має найменшу кількість літер;

-         Телефон – слово має найбільшу кількість літер;

-         Монітор – виводить інформацію.

Метод зняття штучних обмежень.

Під час опису об’єктів чи процесів виникають штучні обмеження, які треба відкинути під час пошуку рішень. Головне – розуміння того, що будь-які припущення можуть підлягати сумніву.

1.     Інтерпретація відсутньої або неповної інформації на малюнку чи в тексті. Описати об’єкт, систему, явище тощо. У цьому випадку:

а) показую учням частину малюнка, а другу частину вони інтерпретують;

б) даю інформаційний диктант, у якому учням треба відновити відсутні слова, фрази.

2.     Моделювання за встановленими правилами. Наприклад, скласти ланцюг із об’єктів (слова, малюнки, знаки) так, щоб два сусідніх мали спільні ознаки.

                     Алгоритм           програма           Pascal         Н. Вірт       програміст             

                     Комп’ютер       інформація         кодування          системи числення      ...   

3.     Складання пазлів. Картки із зображенням об’єктів, явищ, процесів розрізаються на окремі фігури довільної форми. Завдання – скласти пазли, визначити зображений об’єкт чи процес.

Можна також запропонувати учням завдання зворотного змісту: за окремими кроками алгоритму відновити саму дію. Дуже подобається учням завдання на розгадування та складання ребусів, які розвивають навички мислення високого рівня.

Досягнення, успіхи і невдачі учня в навчанні це його духовне життя, яке не можна ігнорувати. Учень, що отримав низький бал, не лише відчуває себе ображеним, а й переповнений почуттям неприязні, а інколи — і ворожості до вчителя. Отримуючи такі бали один за одним, він ніби погоджується зі своїм становищем і втрачає інтерес до навчання. Це найстрашніше, що може трапитися в житті особистості, яка тільки формується. Чого ж очікувати від людини, в якої пригнічене відчуття власної гідності з дитинства? Учитель повинен не лише відкрити світ перед учнем, але й допомогти йому ствердитися в оточуючому середовищі.

Головне завдання вчителя — навчити дітей думати, спостерігати, розуміти, аналізувати. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, яке породжує енергію для подолання труднощів, бажання вчитися. Важливу роль у цьому відіграє розумне оцінювання — уміння знайти правильний підхід до кожної дитини, для підтримання в його душі вогника спраги пізнання. Навчання — не механічна передача знань від вчителя до учня, а, перш за все, людські відносини.